Труднощі емпатії: чи можна навчитися відчувати інших?
З дитинства батьки розповідали нам, як важливо співчувати іншим, допомагати у біді, ставити себе у складній ситуації на місце тих, хто поруч. Емпатія — це не коли вам шкода постраждалих у землетрусі, все одно ви не відчуваєте повною мірою всього пережитого ними. Ви їм співчуваєте чи симпатизуєте. Емпатія — це коли вам фізично так само боляче.
Що це таке простими словами доступно пояснив філософ Роберт Вішер в 1873 році:
«Емпатія — це коли люди розуміють почуття один одного, усвідомлюючи, що відбувається сама дія не з ними».
Тому ми зіщулюємося, коли головному герою улюбленого фільму роблять боляче або він опиняється у незручній ситуації. Ми різною мірою стаємо емпатами. Скільки граней цього почуття, чи можливо його розвити, і чому чоловіки менш чутливі, ніж жінки, з’ясовуємо у цій статті.
Навігація за статтею:
Що таке емпатія? Чому важливо бути емпатом?
Чоловіки проти жінок — чиї почуття сильніші? Чи можна розвити емпатію?
Емпатія — що це таке простими словами
Одним із перших визначень «емпатії» як чуттєвої та емоційної проєкції себе на співрозмовника дав Зигмунд Фрейд:
«Ми враховуємо психічний стан пацієнта, ставимо себе в цей стан і намагаємося зрозуміти його, порівнюючи зі своїм власним».
Чи є ця реакція несвідомою та мимовільною чи можна навчитися відчувати інших? Останні дослідження вчених схиляються до першого: людину просять відчути емоцію, яку відчуває інша. В обох активізуються одні й самі нейрони головного мозку — реакція відбувається миттєво й автоматично. Тому ми морщимося від болю, коли поруч падає дитина — ми відчуваємо аналогічні відчуття, дивлячись на неї. Нам боляче, хоча справжнього фізичного болю немає.
Тобто емпати — це не тільки люди, схильні до співчуття та переживання, а й здатні відчути однакові переживання без докорів та засуджень. Зрозуміло, що у когось здатність розвинена сильніше, у когось знаходиться майже на нульовій позначці. Таке розуміння особистості, на перший погляд, видається ірраціональним, але саме воно допомагає будувати довгострокові відносини, притиратися один до одного, знаходити спільну мову з колегами, товаришами, коханими.
І одразу сумна новина: за останні чотири десятки років емпатії у суспільстві поменшало на 40%. Особливо активне падіння припало на початок нульових. Чи сильно ви здивуєтеся, якщо я скажу, що причиною став Інтернет, де кожен може сховатися за безликим аватаром? І не втрачає шансу потролити ближнього, бо нудно чи погляди не зійшлися?
На психологічному рівні це відбувається так: щоб відчувати настрій і переживання іншого, нам потрібна його особиста присутність, тому що імпульси посилає не тільки тіло, а й мозок. Ми позіхаємо, коли позіхає сусід у метро. Ми сміємось, коли сміються колеги. Ми стаємо сумними, коли бачимо сумний вираз обличчя коханої людини. А що відбувається після багатогодинного залипання у соцмережах? Мінімум — ми гірше відчуваємо оточення, максимум — стаємо самотніми циніками.
Цікавинка від «Файного місця»: проведіть експеримент і постежте за собою. Напевно, вам доводилося помічати, що після незначної сварки під час особистої зустрічі ви миритеся протягом кількох хвилин, коли знаходитесь на відстані — на це можуть піти дні та тижні. Емпатія живе там, де є взаємодія людини із людиною.
Особливо важлива вона для людей творчих професій — художників, письменників, акторів, тому що допомагає повною мірою зануритися в душу свого персонажа.
«Все, що ви бачите в мені — це не моє, це ваше. Моє — це те, що я бачу у вас», — писав Еріх Марія Ремарк.
Яка буває емпатія?
Абсолютною — коли людина цілком готова зануритися у переживання іншого чи нульовою — їй немає відношення до оточення. І хоча за великим рахунком почуття це несвідоме, на його розвиток впливає рівень інтелекту, характер, виховання, погляди на життя, звичайна емоційна активність — усі риси, закладені в дитинстві та протягом життя.
Психологи виділяють три типи емпатів:
- Слабкі, егоцентричні — можуть відчувати інших, але не хочуть, бо зациклені на собі.
- Функціональні — добре відчувають та вміють контролювати свої здібності, раціонально їх аналізують.
- Професійні — миттєво визначають чужі настрої та переживання, аналізують та керують своїми відчуттями.
Емпати можуть співпереживати та співчувати. Перші повністю ототожнюють себе з іншою людиною, другі — захоплені власними почуттями, спричиненими переживаннями іншого.
Психолог Едвард Тітченер виділив ще три типи емпатії:
- Емоційна — такі люди здатні буквально влізти в шкіру візаві та не лише відчути його, а й скопіювати поведінку.
- Когнітивна — представники цього класу не сприймають сліпо почуття оточення, а підключають розум і проводять порівняльний аналіз.
- Предикативна — вищий ступінь розуміння, яка полягає в здатності передбачати думки та вчинки; без неї не обійтися у бізнесі та сімейному житті.
Зрозуміло, у кожного з нас свій поріг чутливості — хтось глибоко співпереживає неприємностям близьких і малознайомих людей і відразу мчить на допомогу, як Чіп і Дейл, відсуваючи якомога далі власні бажання та проблеми. Хтось діє за ситуацією (чим міг, тим допоміг) — таких більшість і такий рівень емпатії вважають нормальним. Хтось ставиться з відносною байдужістю і вчиться контролювати емоції, бо «вже настраждався». А комусь, в принципі, все одно — особливо небезпечна категорія. Антіемпатов цікавить виключно особисте его, вони не навчені дивитися на світ чужими очима, і тому їхнє коло спілкування вузьке, друзів мало, а у великій компанії завжди «якось ніяково».
Чому так важливо відчувати інших?
Зрозуміло, що почуття емпатії важливе для кожного з нас, тому що розуміння свого оточення дозволяє:
- Заводити друзів і не втрачати їх, уміло уникаючи конфліктів.
- Закохуватися і створювати сім’ї — вміння притиратися в побуті немислиме без емпатичних здібностей, коли відбувається стадія закоханості та починається стадія розвінчування міфів про стосунки.
- Просуватися кар’єрними сходами та будувати довірчі відносини з колегами.
- Гасити скандали та непорозуміння у будь-якій стадії розвитку.
- Спокійно ставитися до недоліків інших, а отже, зберігати власну нервову систему та здоров’я.
- Звичайно ж, нести у світ добро своїми вчинками.
Одночасно з плюсами для людей з високим рівнем співпереживання бажання всіх «зрозуміти та пробачити» може обернутися:
- Синдромом емоційного вигоряння — до цього схильні люди, які постійно контактують з чужими проблемами (лікарі, психологи, волонтери, соціальні працівники).
- Психічними розладами через перманентне почуття тривоги за ближнього.
- Грою в одні ворота — вашою добротою почнуть користуватися всі кому не ліньки.
- Переживанням від відсутності аналогічних альтруїстичних проявів щодо вас.
Що робити, щоби не стати жертвою? Важливо зрозуміти: наскільки б ви не були добрі, наскільки б тонко не відчували, неможливо відремонтувати всі зламані механізми чужих доль. Кожен має право на власну помилку та право виправити її самостійно. Не має сенсу робити більше, ніж ви можете, на шкоду своїм інтересам. Неправильно думати, що за це вас цінуватимуть і поважатимуть ще більше. Здатність до емпатії розкидана по світу згідно з кривою Гауса — комусь дано більше, комусь менше, але в середньому ці показники розподіляються раціонально. До росії це, звісно, не відноситься взагалі.
Чоловіки проти жінок — чиї почуття сильніші?
Логічно припустити, що особливою чутливістю та здатністю співчувати природа наділила жінок — через те, що їм доводиться піклуватися про дітей. Чоловік спочатку грає роль захисника/видобувача, а тому змушений або відключати емпатію, або включати її вибірково. З часом ці межі стираються: серед обох статей можна знайти як дуже чутливих, так і абсолютно холоднокровних персонажів.
Однак із сильною половиною справи все ж таки складніші. Доказом є показове дослідження університету Цюриха за участю футбольних уболівальників ультрас. У різні кімнати помістили фани команд-суперників. Частина лишилася спостерігачами. Крізь фанів по черзі пропускали слабкі розряди електричного струму, і співчуття спостерігачі виявляли виключно стосовно вболівальників своєї команди. У випадку із противниками у чоловіків активізувалися центри задоволення. А це, своєю чергою, відповідь на питання, як вбити емпатію повністю — достатньо поділити людей на «чужих» та «своїх». Це стосується не лише футболу, а й усіх аспектів нашого життя.
І ще трохи про чоловіків: в альтернативному дослідженні брали участь представники обох статей та підставний гравець, асистент вченого, який порушив правила. Якогось моменту гри він прикинувся, що йому боляче. У жінки активізувалися нейрони, які відповідають за почуття болю — вона відчувала жалість до шахрая, у чоловіка — знову задоволення. Він був задоволений, що нечесний гравець отримав за заслуги. Звідси робимо висновок, що справедливість сильної половини важливіша за жалість.
Чи можна розвити емпатію?
Саме собою почуття є вродженим і присутнє у всіх дітей — коли плаче один, підключаються інші. З віком воно або збільшується, або стає меншим. На це впливають стосунки у сім’ї, виховання, школа, освіта дитини.
Саме тому батькам потрібно:
- Дбати про довірчі стосунки в сім’ї — дитині важливо знати, що близьким можна відкритися і розповісти про будь-які переживання; що її зрозуміють і не покарають.
- Бачити, як мама/тато ставляться до оточення та один до одного — діти схильні копіювати модель поведінки дорослих.
- Навчити доглядати за тваринами та спілкуватися з ними — так чадо зрозуміє важливість піклуватися за тими, хто слабший.
- Правильно пояснювати всі складні ситуації, не приховувати переживання — бачачи, як батьки співчувають чужим людям/родичам, малюк зрозуміє важливість цих почуттів та навчиться їх відчувати.
Варто відзначити, що емпатичні здібності людини збільшуються в міру зростання життєвого досвіду: чим більше шляху пройдено, тим яскравіше та усвідомленіше ми здатні розуміти оточення і перейматися його переживаннями.
