Як жили жінки в борделях Києва 19 століття?

Послуги інтимного характеру існували протягом розвитку людства. Але мало хто знає, що позаминулого століття проституція в Російській імперії існувала цілком законно. Було навіть затверджено певне зведення правил і норм.

Чітко простежити за внутрішнім життям борделів можна, прочитавши твір Олександра Купріна “Яма”. У повісті відбито роботу та структуру публічних будинків у Києві, видно як нелегальна торгівля тілом стала дозволеною і цілком офіційною.

Легалізувати проституцію закликали військові медики. Солдати служили по 20 років і постійно зверталися за інтимними послугами до жінок. Антисанітарні умови, букет венеричних захворювань підривали лави солдатів. Тому влада пішла назустріч лікарям та взяла під контроль публічні будинки.

Види борделів в дореволюційному Києві

Найбільша кількість жриць кохання працювала в “дешевих п’ятдесятикопійчаних” борделях. Будувалися вони у безпосередній близькості до казарм, а працювали в них переважно селянки. Дорожчі заклади називалися “пристойні дворублеві”. В них переважно можна було зустріти міських жительок. Близько 1% жінок у борделях походили із дворянських сімей. В основному туди потрапляли дівчата з маєтків, що розорилися.

Пошуком співробітниць, придатних до роботи займалися “зюхери”, насправді ті самі сутенери. Вони виглядали на вокзалах приїжджих жінок і пропонували їм можливість добре та швидко заробити. Якщо дівчина погоджувалась, то поліція вилучала її паспорт. Натомість видавався “жовтий квиток”, в якому чітко було вказано професію — повія.

Визначити, що в приміщенні надають інтимні послуги було просто: на парадному вході у вечірній час вивішували червоний ліхтар. Місцеві мешканці були не проти такого сусідства. Адже це скорочувало кількість зґвалтувань, які раніше регулярно відбувалися через неможливість солдатами контролювати свої тілесні бажання.

Правила роботи повій

Внутрішній розпорядок та умови утримання мало чим відрізнялися по всій території країни та стосувалися переважно гігієнічних норм. Так, в історичних документах було зафіксовано, що дівчата були зобов’язані двічі на тиждень приймати водні процедури у лазні.

Також вам може сподобатися: “Як, за скільки та чому в Англії продавали дружин на ринку?”

Співробітницям не дозволяли у великій кількості користуватися косметикою та парфумами, щоб приховати ознаки захворювань. Якщо ж дівчина хворіла на венеричну недугу, то її лікування відбувалося коштом закладу. Винятком були випадки, коли вона навмисно приховувала хворобу. Лікарі виконували регулярні обходи та стежили за станом здоров’я трудящих.

Чиста зарплата повій становила всього  ¼ доходу з клієнта, а  ¾ забирала господиня борделю. З них надавалася дівчатам кімната, харчування та одяг.

Чи можна було звільнитися з публічного будинку?

Йшли з будинку рідко, але зробити це можна було без проблем. У правилах було чітко прописано право дівчини залишити заклад будь-якої миті, навіть маючи борги перед господаркою. Звичайно, кожна красуня хотіла вдало вийти заміж та розпрощатися з такою професією.

Але переважно якщо і йшли з борделю, то з метою відкрити власний заклад. Міняти професію було невигідно, адже дівчата за кілька днів заробляли стільки ж, скільки важкою працею заробляла швачка за місяць. А здобуття освіту стало доступним лише після 1905 р.

Заборона на легальну діяльність повій

Офіційно борделі було заборонено після революції. А методику боротьби з підпільними громадськими будинками було сформовано до 1922 року. Однак в Радянському кодексі стаття, яка забороняла проституцію, була відсутня до 1987 року і каралися жінки за іншими статтями.

Торгівля тілом і гонитва за тілесними втіхами існувала і завжди існуватиме. Сьогодні дохід від торгівлі своїм тілом повністю чи частково легальний у 15 країнах світу. Серед них Бангладеш, Данія, Нова Зеландія, Бразилія та багато інших. У Бельгії ж проституція вважається почесною та прибутковою професією нарівні з рештою. Легалізація дає можливість убезпечити людей як з медичної точки зору, так і дає соціальний захист та гарантії.