Традиційні українські прикраси: сплетіння часу, моди та історії

Традиційні українські прикраси: сплетіння часу, моди та історії

Будемо чесними: розв’язана Росією повномасштабна війна змусила нас уважніше придивитися до своєї історії та підштовхнула до переосмислення “всього українського”. Ми стали частіше носити вишиванки без приводу, навчилися стилізувати їх у сучасному гардеробі, тим самим демонструючи національну ідентичність, ми стали уважніше придивлятися до прикрас у національному стилі. Сучасні ювеліри багато, різноманітно й із задоволенням включають етнічні мотиви з різних куточків України у свої роботи. Саме з цієї причини в цій статті я хочу розповісти про традиційні українські прикраси, їхні види, символізм і роль у сучасному світі моди.

Навігація по статті:

Автентичні прикраси на шию    Українські традиційні прикраси з металу 

Намиста на будь-який смак     Прикраси з  монетами    Прикраси з бісеру

Традиційні сережки    Сережки козаків та їхній символізм

Каблучки з символічним значенням   Сучасні українські прикраси


Автентичні українські прикраси на шию

Неможливо уявити українську жінку без прикраси на шиї. Намиста завжди були неодмінним атрибутом для маленьких дівчаток, дівчат у пошуках чоловіків та заміжніх жінок. Прикраси на шию виробляли максимально різноманітні — від намиста з дерева чи бісеру до металевих монет.

Вибір, що вдягнути, залежав від приводу: на свята жінки обирали вишуканіші аксесуари, у звичайному житті одягалися скромніше, проте вийти на вулицю без намиста вважалося ознакою дурної звички.

Традиційні українські прикраси

Різноманітні прикраси на шию також виконували роль амулетів, що оберігали від злих людей і духів. Крім того, намисто слугувало індикатором соціального статусу жінки. Чим яскравіше, багатше і складніше намисто, тим вище соціальне становище.

У селянок зазвичай було не більше трьох шнурів на шиї, тоді як у знатних дам їх могло бути до п’ятнадцяти. Кожна дівчина прагнула накопичити якомога більше прикрас, водночас прагнучи мати красивіші прикраси, ніж у сусідки. Намиста обов’язково оновлювалися до великих свят, таких як Великдень і Різдво. 

Іноді вміст жіночих скриньок мав вартість, яку на той час можна було порівняти з ціною пари волів або цілого будинку. Цікаво, що навіть бідні дівчата мали безліч прикрас: у незаможних сім’ях вони передавалися з покоління в покоління і вважалися сімейними реліквіями. Чоловіки, повертаючись з ярмарку, намагалися привезти своїм дружинам і донькам хоча б невеличку ниточку бус.

Українські традиційні прикраси з металу

Українські традиційні прикраси з металу

Відомо, що серед найдавніших видів прикрас виділяють металеві аксесуари. Вони давали змогу легко визначити соціальний статус жінки, просто подивившись на матеріал, з якого були виготовлені. Знання металу, використовуваного для прикрас, могло підказати, наскільки багата сім’я. 

Наприклад:

  • знатні дами віддавали перевагу золотим прикрасам;
  • купецькі дочки носили срібні;
  • міщанки прикрашали себе олов’яними аксесуарами;
  • селянки задовольнялися прикрасами з міді та заліза.

Що ж можна було знайти у скриньках тих часів?

Традиційні українські прикраси

Згарди, традиційні прикраси гуцулів, вважалися потужними оберегами. Наші предки вірили, що згарди можуть захистити від пристріту, негативних впливів і навіть нещасних випадків. Ці аксесуари поєднували в собі елементи християнських і язичницьких символів. Головними компонентами прикраси були хрестики, виготовлені з міді. Їхня кількість символізувала багатство власниці: що більше хрестів, то багатшою вона вважалася. 

Хрестики нанизували на дріт, ремінець або шнурок, залежно від уподобань. Заможні жінки часто носили не одну нитку, а цілих три, і між хрестами вставляли мідні спіральки, латунні трубочки та намистини. Застібка для згард була особливою: диски із зображенням колеса, при цьому в колесі мала бути парна кількість спиць, щоб уникнути непорозумінь.

Традиційні українські прикраси

Шелест — металеве намисто, яке переважно носили гуцулки. Воно складалося з маленьких круглих дзвіночків, які дзвеніли під час руху. Коли власниця йшла вулицею, цей дзвін супроводжував її. Етнографи вважають шелест однією з найдавніших національних прикрас.

Гривня, або коротке намисто з елементом, що нагадує півмісяць, також було популярним аксесуаром. Майстри залишали на цьому елементі складні візерунки, і він кріпився на тонке металеве коло. Гривня була досить важкою і вважалася ознакою високого соціального статусу. Перші прикраси такого типу з’явилися ще в 10 столітті.

Українські національні прикраси: намиста на будь-який смак

Українські традиційні прикраси з металу

У давні часи найпопулярнішими прикрасами серед українок були намиста, виготовлені з різноманітних намистин, часто доповнювані металевими підвісками, буси. 

Найпоширенішими з них були:

Писані пацьорки. Це прикраса, про яку мріяла кожна дівчина. Пацьорки являли собою різноколірне намисто зі скляних намистин. Багаті дами віддавали перевагу пацьоркам з муранського скла, яке привозили з Венеції. Майстри вручну розписували великі елементи та прикрашали їх золотом. Селянки могли дозволити собі більш доступні варіанти, нанизуючи “кругляші” з дешевшого скла. В економічній версії намисто мало яскравий і багатий вигляд, але коштувало сущі копійки.

Традиційні українські прикраси

Коралове намисто або коралі. Найвпізнаванішими прикрасами в Україні були корали. Їх виготовляли зі скелетів коралових поліпів. Бідні жінки могли дозволити собі тільки “колюче” намисто, зроблене з необроблених коралів. Аристократки носили червоні намиста, прикрашені елементами у формі баранчиків або овалів.

Особливу повагу викликали намистини, оковані сріблом, які часто поміщалися в середині намиста. Коралове намисто продавалося цілими нитками, і що їх було більше, то дорожче воно коштувало. Деякі нитки могли містити до 25 елементів, але селянки найчастіше обмежувалися кількома.

Бурштинові намиста. Улюблені прикраси жінок із Києва, Прикарпаття та Волині, де видобували бурштин. Вважалося, що цей прозорий камінь приносив здоров’я і допомагав зберегти жіночу красу на довгі роки.

Коралове намисто або коралі

Баламути — народна назва перламутру, з якого виготовляли намиста-баламути. Вони містили перламутрові намистини з оберегами, такими як хрестики та іконки. Це намисто символізувало дівочу цноту і молодість, вважалося, що воно захищає дівчат від зайвої уваги чоловіків і зберігає їхню цноту.

У давні часи модниці часто поєднували різні види намист, і вибір залежав від регіону. Наприклад, на Поліссі до бурштинового намиста часто одягали коралі. Великі намистини на довгій нитці гармонійно доповнювалися дрібними коралами, що надавало їм вишуканого вигляду. На Поділлі, з іншого боку, корали змішували з перламутровою мушлею, створюючи контрастний і дивовижний образ.

Традиційні українські прикраси з монетами

Традиційні українські прикраси з монетами

Українки часто віддавали перевагу прикрасам з монетами. По-перше, їхній дзвін привертав увагу оточення. По-друге, такі прикраси могли передати соціальний статус носійки. По-третє, вважалося, що “монетні” аксесуари можуть привернути багатство. 

Дукач. Однією з таких прикрас був дукач, також відомий як личман. Це велика монета, схожа на медаль, з металевим бантом. Дукачі носилися поверх намиста, і вони були центральним елементом образу. Дівчата, у яких були дукачі, пишалися цією прикрасою, яку спочатку вручали козакам за відмінну службу, а потім передавали дружинам або дочкам як сімейну реліквію.

Традиційні українські прикраси

Дукати — прикраси, що складаються зі справжніх золотих монет. Найпростіший варіант — просто нанизувати їх на нитку, хоча бували й складніші дизайни, що включали бісер. Дукати прикрашали груди багатих дам, оскільки це була дорога прикраса. Дівчина, у якої були дукати в скрині з приданим, вважалася особливо вигідною нареченою.

Салба — національна прикраса, яка нагадує татарські або турецькі аксесуари, була популярна на Буковині. Ця масивна прикраса складається з монет, прикріплених до полотняної основи. Монетки розташовуються в кілька рядів, і заморські монети часто сусідили з місцевими, що додавало статусності цьому аксесуару.

Прикраси з бісеру та мода на них

Традиційні українські прикраси:

В Україні бісерні прикраси набули великої популярності на початку XIX століття, хоча мистецтво бісероплетіння було відоме ще за часів Київської Русі. Мода на ці плетені аксесуари спочатку спалахнула в західних регіонах країни: вплив Чехії та матеріали звідти зіграли важливу роль. Пізніше майстри в центральних областях також стали створювати вироби з різноколірних бісеринок. 

Бісерні прикраси були особливо популярні серед селянок і міщанок. Спочатку бісер нанизували на нитку без використання голки. Для зручності, кінчик нитки змащували шматочком воску, роблячи його твердим і гострим, щоб бісеринка легко проникала. 

криза з бісеру

Українки носили такі види бісерних прикрас:

Криза — великий бісерний комір, який покривав плечі. Ширина кризи могла сягати 20 см, і ця прикраса використовувалася здебільшого у святковому вбранні. Багатство кольорів і вишукані орнаменти робили її неймовірно виразною. Іноді жінки одягали відразу кілька бісерних комірів різних кольорів, ширини та довжини, щоб створити образ, який запам’ятовується.

Гердан — довгаста прикраса, що складається з двох смужок бісеру, з’єднаних медальйоном. Кожна смужка була прикрашена орнаментом, що давало змогу надати прикрасі індивідуальності. Гердан був довгим і доходив до грудей. Він був частиною національного костюма галичан, але в інших регіонах його носили рідко. Вважалося, що гердан захищає людину від зла, і його не можна було ні передавати іншому, ні позичати.

прикраси з бісеру

Плетінки (силянки з бісеру). Ця прикраса отримала свою назву через процес виготовлення, де “силянь” означає нанизування бісеру на нитку. На шию нанизували кілька ниток бісеру, а потім переплітали їх, створюючи об’ємне кольє. Плетінки були повсякденною прикрасою, але їх носили не тільки для краси: українки вірили, що силянки оберігають від пристріту і привертають щастя.

Традиційні автентичні сережки

Традиційні українські прикраси:

Українські жінки обожнювали носити сережки, вважаючи, що їхній дзвін здатний відганяти злих духів і навіть допомагати при головному болю. Прикраси містили в собі різноманітні форми: “півмісяці”, “бублики”, “місяця”, а також моделі, прикрашені флористичними й анімалістичними візерунками, такі як “незабудки” і “змійки”. 

Старші жінки та заміжні дами віддавали перевагу більш плоским моделям, тоді як молоді дівчата віддавали перевагу об’ємним дутикам. Деякі сережки доповнювалися підвісками, відомими як “теліпони”. Гуцулки, що живуть у Карпатах, особливо цінували сережки грушоподібної форми.

Вибір матеріалу для сережок залежав від сімейного бюджету. Мідні сережки були поширені серед маленьких дівчаток, тоді як золоті або срібні сережки вважали шляхетними і їх носили жінки та дівчата. Проте мідь іноді використовували навіть у дорослому віці, особливо в сільських районах.

Сережки, які носили козаки, та їхній символізм

Цікаво, що сережки не завжди були жіночим аксесуаром. Козаки носили сережки у формі півмісяця в правому вусі, що було традиційним символом свободи та сміливості. Носити сережки було не тільки питанням стилю, а й військового звичаю. Спеціальні правила встановлювали, хто може носити сережки, і це давало привілеї воїнам. 

Згідно з традиціями:

  • прикраса в лівому вусі вказувала, що козак був єдиним сином матері, 
  • у правому — що він був останнім представником своєї лінії, 
  • в обох вухах — що він був єдиною дитиною у своїх батьків. 

Срібна сережка також використовувалася в походах для знезараження води, що вважалося однією з її багатьох корисних функцій.

Каблучки з символічним значенням

Каблучки з символічним значенням

У давні часи, масивні каблучки в Київській Русі були символами влади та статусу. Такі прикраси носили князі та знатні особи. На каблучках вирізали геральдичні знаки й відзначали важливі події з політичного і культурного життя. 

Багаті жінки, навпаки, надавали перевагу масивним каблучкам із коштовним камінням. Селянки, на той час, не вважали за потрібне прикрашати свої пальці каблучками, натомість обирали сережки та намисто. Однак у 19 столітті звичайні українки почали звертати увагу на каблучки, і їхній вибір керувався не лише особистими вподобаннями, а й народною символікою.

  1. Срібна каблучка. Якщо дівчина носила її на лівій руці, це означало, що вона готова вийти заміж. Носити її на правій руці було знаком, що її засватали.
  2. Золота каблучка. Заміжні жінки носили цю каблучку на правій руці, а розлучені на лівій. Наявність двох золотих каблучок на лівій руці вказувала на вдівство.
  3. Каблучка з бірюзою. Бірюза вважалася каменем туги, і дівчата, чиї кохані перебували в далеких мандрівках, обирали такі каблучки, щоб показати свій стан очікування і туги.

Сучасні традиційні українські прикраси та де їх купити

Сучасні традиційні українські прикраси поєднують в собі багатовікову історію та сучасний дизайн, що робить їх особливо популярними як серед українок і українців, так і серед іноземних туристів. Ці прикраси охоплюють вишивані обручі, кольє, сережки, браслети, та інші вироби, виготовлені з натуральних матеріалів, таких як лляна тканина, дерево, кераміка та біжутерія з використанням візерунків, що відображають українську символіку.

Фото https://www.instagram.com/liliana.antoniv/

Для того, щоб придбати сучасні українські прикраси, ви можете звернутися до місцевих ремісників, відвідати майстерні ручної роботи, або знайти їх в інтернет-магазинах, які спеціалізуються на українському народному мистецтві та ручній роботі.

Фото https://www.instagram.com/retro_kufer_

Деякі знамениті місця для покупки українських прикрас включають Київський ярмарок на Андріївському узвозі в Києві, магазини національного мистецтва у Львові, а також онлайн-магазини, де ви можете знайти широкий вибір ручної роботи від талановитих майстрів з усієї України.

Фото https://www.instagram.com/koralivna/

Придбання українських прикрас — це не тільки чудовий спосіб прикрасити свій гардероб, але й підтримка та вдячність митцям, які допомагають зберегти та розвивати національну культурну спадщину.

*Головне фото https://www.instagram.com/oksana.boriychuk/

Автор статті:

Юлія Дубчак

Пишу, готую, їм, мандрую, ділюся з вами своїми думками, печу фокачі під ритми Тома Джонса, Джонні Кеша і Леонарда Коена.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *