Диктатори слова: про що писали Сталін, Муссоліні, Каддафі та інші

Думаєте, лише Путін уявив себе великим істориком та інтелектуалом? Звісно ні. Схильністю до різного роду творчості, в том числі літературної, диктатори відрізнялися завжди. У цій статті зібрала для вас найяскравіші приклади їх фантазій про власну велич та здібності. Примітно, що всі описані нижче історії великих в лапках авторів закінчилися так само, як і епохи їхнього правління. Сьогодні книги Караджича або Хусейна читають переважно історики, біографи й ті, кому цікаво, що могла написати людина, на чиїй совісті мільйони занапащених життів.

Деякі цитати у статті наведено російською мовою, оскільки твори не перекладені українською. Сподіваюся, ви поставитеся до цього з розумінням.

Навігація по статті:

Вірші Сталіна    «Червона книга» Мао Цзедуна    «Зелена книга» Муаммара Каддафі

44 томи Беніто Муссоліні    Невловима поезія Радована Караджича   

Заповіт Саддама Хусейна     «Книга душі» Сапармурата Ніязова

Вірші Сталіна

Поетичною творчістю майбутній генеральний секретар займався у духовній семінарії. За прочитання романів Віктора Гюго Йосипу Джугашвілі неодноразово траплялося бути суворо покараним: популярна світська література там заборонялася.

Ходил он от дома к дому,

Стучась у чужих дверей,

Со старым дубовым пандури,

С нехитрою песней своей.

А в песне его, а в песне —

Как солнечный блеск чиста,

Звучала великая правда,

Возвышенная мечта.

Сердца, превращенные в камень,

Заставить биться сумел,

У многих будил он разум,

Дремавший в глубокой тьме.

Но вместо величья славы,

Люди его земли

Отверженному отраву

В чаше преподнесли.

Сказали ему: «Проклятый,

Пей, осуши до дна…

И песня твоя чужда нам,

И правда твоя не нужна!»

Дебютний твір юного Сосело (так Йосипа називала мати) було опубліковано в тифліській газеті «Іверія». Втім, інші вірші майбутнього диктатора друкувалися там же. В 1949 Берія намагався таємно підготувати подарункове видання поетичної спадщини вождя, але Сталін дізнався про це і заборонив.

Цікавий факт, що доводить, що Сталін ніколи не втрачав інтересу до поезії, пов’язаний із поемою «Лицар у тигровій шкурі». Академік Шалва Нуцубідзе, розпочавши її переклад, потрапив до в’язниці як ворог народу. З ув’язнення він писав листи Сталіну з проханням продовжити розпочату роботу. Йому дали олівець та папір. Після визволення Йосип Віссаріонович прийняв Нуцубідзе і порадив перекладачеві замінити кілька строф та запропонував свої варіанти, які не могли не увійти до видання.

Примітно, що у своєму життєписі Сталін не вважав за потрібне згадувати про пристрасть до поезії. Проте один із відомих поетів, ознайомившись із його віршами та не знаючи авторства, простодушно сказав: «Тягнуть на Сталінську премію 1-го ступеня…»

«Червона книга» Мао Цзедуна

Там, за бледными облаками, 

Гусь на юг улетает с криком. 

Двадцать тысяч ли пройдено нами, 

Но лишь тех назовут смельчаками, 

Кто дойдет до Стены Великой! 

Пик вознесся над Люпаньшанем,

Ветер западный треплет знамена… 

Мы с веревкой в руках решаем, 

Как скрутить нам седого дракона…

Правильні та патріотичні вірші належать перу Мао Цзедуна. Піка популярності китайськиі лідер досяг у 1960-х роках, коли вперше було опубліковано цитатник «Червона книга», який перетворився на біблію комуністів.

За великим рахунком, китайці могли читати лише одного автора, який видавався тиражами в десятки мільйонів екземплярів. Ним був Мао. Решта літератури підлягала знищенню. Досі Цзедун залишається одним із головних символів комунізму у всьому світі, у китайських містах стоять його пам’ятники, його портрет зображений на грошових знаках.

«Зелена книга» Муаммара Каддафі

***

Знання — природне право кожної людини, і ніхто не повинен позбавляти людину цього права, тільки сама людина може відмовитися від нього.

***

Людина, як фізична особа, повинна мати свободу самовираження і, навіть бувши божевільною, мати право вільно висловлювати своє безумство.

Муаммар Каддафі вважав себе «просунутим» мусульманином. Його головний твір — «Зелена книга». У ній він протиставив тиранію однієї людини тиранії мас на користь одноосібного диктату. Концепцію «Зеленої книги» диктатор розробив, прийшовши до влади. Нова ідеологія «Джамахірія» або «Влада народних мас» була висунута на противагу західній та соціалістичній.

За визнанням самого диктатора, для нього були кумирами троє людей. Один із них — китайський революціонер Сунь Ятсен, другий — президент Лінкольн, «геніальний та людяний». І ще Ґанді — «бо він жив заради інших».

Свобода людини неповна, якщо її потребами керують інші. Прагнення задоволення потреб може вести до поневолення людини людиною, експлуатація також породжується потребами. Задоволення потреб — реально присутня проблема, і, якщо сама людина керує своїми потребами, виникає боротьба.

«Зелена книга»

44 томи Беніто Муссоліні

Сонет

Смеялись берега в цветах невинных

И в изумруде бархатистых трав.

Весна их напоила из кувшинок,

Реки хрусталь сверкающий отдав.

Смеялись берега. Синели дали,

Она пришла — и песня полилась.

Цветы, росой умывшись, улыбались

И блестками играли, как алмаз.

Смеялись берега — и вновь звенела

Чарующая музыка Весны.

И вновь она душе о счастье пела

В залитой солнцем сказочной долине.

И были звуки нежные слышны

Твоей мелодии, о Боккерини.

Людина, яка написала ці рядки, офіційно вважається автором терміна «фашизм»: «Я не створив фашизм, я витяг його з розумів італійців». Беніто Муссоліні був на диво плідним літератором: 44 томи повного зібрання творів.

Крум того, Муссоліні написав та видав любовний роман «Клаудіа Партічела, коханка кардинала». У центрі оповіді — образ витонченої куртизанки, примхливої ​​та чуттєвої, честолюбної та жорстокої, що спокушає всіх чоловіків, які зустрічаються на її шляху. Героїня роману трагічно гине у фіналі.

Вважається, що цей роман Муссоліні написав, наслідуючи Джузеппе Гарібальді, який наприкінці життя написав роман «Клелія» про юну дівчину, обманом спокушену кардиналом і врятовану добрим євреєм. Однак Клелія у Гарібальді та Клаудіа у Муссоліні — це два абсолютно різні характери. Клелія — безневинна молода незаймана дівчина. Клаудіа — куртизанка, яка спокушає кардинала та інших аристократів своїми «диявольськими чорними очима».

У фіналі роману секретар кардинала отруює куртизанку через те, що вона відкинула його любовні домагання. Гарібальді обурювався тим, що зробили з Клелією. Муссоліні захоплювався силою честолюбних устремлінь Клаудії.

У перший і останній раз у своєму житті кардинал Еммануїл Мадруццо заздалегідь обманював свій народ. Єдина думка займала його — думка про Клаудію! Образ її невідступно стояв перед очима. Образ Клаудії!

Еммануїл закликав лише одне ім’я, і ​​це ім’я було: Клаудіа! Ні, це була не церемонія спокути та покаяння. Ах, якби люди, що йшли поряд з кардиналом, хоч би на мить здогадалися про його думки, про те, що володіло в ту хвилину його душею, вони, напевно, крикнули б: «Святотатство!». Вони підняли б натовп проти князя і привели б його в фанатичну лють. Нічна релігійна церемонія перетворилася б на смуту, а кардинал поплатився б життям.

…«Клаудіа! Клаудіа! Клаудіа! — безперестанку повторював у душі кардинал.

«Клаудіа Партічела, коханка кардинала»

Невловима поезія Радована Караджича

На суді Радована Караджича його вірші використовували як доказ провини у скоєних злочинах. Колишній лідер боснійських сербів запевняв, що ніколи не був агресором, — навпаки, він «м’яка, толерантна людина, здатна розуміти інших». Його «суворість» пояснюється необхідністю ухвалювати «демократичні рішення».

Довгий час ховаючись від правосуддя, Караджич примудрявся видавати нові книжки: на книжкових прилавках Сербії регулярно з’являлися його поетичні збірки.

Сараево

Я слышу, как беда скребётся где-то

Жуком невидимым — да только час пробьёт:

Орда жуков расправится с поэтом,

И тишина гремучий голос обретёт.

Сгорает город, как комок бурьяна,

Как крошка ладана. Змеится в тех дымах

Пустая кожа разума. Багряный,

Мрёт камень, в дом вмурованный. Чума! 

Всё тихо. Рота тополей в бронежилетах

По небу марширует. Зной-агрессор

нам крутит души на исходе лета,

людей пытает под воздушным прессом.

Я знаю, это — подготовка

Грай воронёной стали в гараже.

Паук исходит ядом в страхе диком.

ответ — в компьютере. Его нашли уже.

Заповіт Саддама Хусейна

— А чому Аллах не зробив людину замість ягняти, батьку? Адже коли мама пряде одяг, якщо у когось він прохудився, я бачу, що ти їй допомагаєш. Але якщо схудло сідло для осла, лагодить його тільки один із вас, тому що осляче сідло не таке важливе, як одяг для людини. То хіба людина не важливіша за ягня? Чому Аллах витрачав час на ягня, коли міг би створити людину? — знову запитав Єзекіль.

«Посмертне прокляття»

Кривавий іракський диктатор написав чотири книги. Найбільш яскравою з них називають роман «Іди, клятий!». Він був написаний у 2003 році, коли Саддам Хусейн сидів у американській в’язниці. Західні вчені вивчають праці Саддама, намагаючись довести, що він одержимий манією величі, а іракські літературні критики оцінюють їх як високоморальні філософські твори.

Після того, як Хусейну зачитали смертний вирок, він написав свій прощальний вірш, який став його заповітом іракському народові. Каяття в цих рядках не було: через 500 років його поважатимуть подібно до Навуходоносора. Так сказав Саддам свому офіційному біографу.

Звільни свою душу. Вона дружина та кохана моєї душі.

Жодна хата не дасть моєму серцю того притулку, який ти даєш.

Вороги привели чужинців у наші води,

І той, хто служить їм, змушений буде плакати.

Ми відкриваємо свої груди, підставляючи їх вовкам,

І ми не злякаємося звіра.

Я жертвую своєю душею для тебе та для народу,

У важкі часи кров коштує дешево.

(Рядки останнього вірша диктатора)

«Книга душі» Сапармурата Ніязова

Я новий дух туркмен, який відродився, щоб привести вас до золотого віку.

Оголошений довічним президентом Туркменістану, Сапармурат Ніязов прославився завдяки всепоглинальній любові до своєї особистості. У різні роки він видав чотири поетичні збірки. Середній тираж кожного перевищував сто тисяч екземплярів. І звичайно, він написав «Рухнаму» або «Книгу душі». Мораль «Рухнами» полягає у культі патріархальних цінностей. Сенс життя, згідно з книгою, криється у побудові справедливого суспільства «Золотого віку».

Мій любий читачу! Чи знаєш ти, що перший віз на землі змайстрували туркмени? Туркменське колесо не тільки змінило життя армії та держави, а й розгорнуло хід самої історії, давши прискорення розвитку світової науки.

Епіграф «Рухнами»

Іноземні фірми, які працювали на той час у Туркменістані, за твердженням журналістів німецького журналу «Шпіґель», мали перекладати книгу своєю мовою власним коштом за вигідні контракти.

Я ж знаю, що буде після моєї смерті. Пам’ятники мої зруйнують, портрети на грошах знищать, але зрозумійте — сьогодні народу потрібні символи, якими він може пишатися.